Historia biblioteki

Historia Biblioteki sięga roku 1758, kiedy to Jacek A. Łopacki przekazał miastu księgozbiór liczący ok. 200 tomów. W roku 1905 powstała Biblioteka Publiczna Towarzystwa Uniwersytetu Ludowego im. Adama Mickiewicza. Na bazie tych zbiorów w roku 1920 Rada Miasta Krakowa postanowiła utworzyć Bibliotekę Publiczną im. Ernesta Bandrowskiego. W roku 1922 księgozbiór przyszłej Biblioteki został zdeponowany w Muzeum Przemysłowym Krakowa. Po wojnie w roku 1945 Miejska Rada Narodowa przyjęła uchwałę o utworzeniu Publicznej Biblioteki Miasta Krakowa, a w roku 1949 została powołana, równorzędna, Wojewódzka Biblioteka Publiczna w Krakowie.

W roku 1955 z połączenia biblioteki miejskiej i wojewódzkiej powstała Wojewódzka i Miejska Biblioteka Publiczna. W roku 1958 obie instytucje zostały rozdzielone. W roku 1965 Wojewódzka Biblioteka Publiczna otrzymała status biblioteki naukowej. W 1975 po zmianach administracyjnych dochodzi do ponownego połączenia biblioteki miejskiej i wojewódzkiej. W roku 1990 na podstawie „Ustawy o samorządzie terytorialnym”, nastąpił podział bibliotek publicznych na państwowe (wojewódzkie) i samorządowe (miejskie, gminne i miejsko-gminne). W roku 1993 zarządzeniem wojewody krakowskiego biblioteka przyjęła nazwę Wojewódzkiej Biblioteki Publicznej w Krakowie i otrzymała nowy statut, a w 1996 przeniosła swoją siedzibę do zabytkowego budynku przy ulicy Rajskiej.

W 1999 Wojewódzka Biblioteka Publiczna w Krakowie stała się instytucją samorządową – centralną biblioteką publiczną dla województwa małopolskiego.

Tłumaczenie zostało przygotowane we współpracy z Fundacją Instytut Polska-Ukraina
Переклад підготовлений у співпраці з Фондом Інститут Польща-Україна

---------------------------------------------------------

Історія бібліотеки

Історія бібліотеки розпочалася у 1758 році, коли Яцек А. Лопацький передав місту книгозбір, що налічував близько 200 томів. В 1905 році з'явилася Публічна бібліотека Товариства Народного університету ім Адама Міцкевича. В 1920 році Рада Міста Кракова вирішила створити Публічну бібліотеку ім. Ернеста Бандровського на основі книгозбірні. У 1922 році колекція майбутньої бібліотеки була передана на зберігання до Індустріального музею Кракова. Після війни, в 1945 році, Міська національна рада ухвалила постанову про створення Публічної бібліотеки міста Кракова, а в 1949 році була створена Воєводська публічна бібліотека в Кракові.

Після об'єднання міської та воєводської бібліотек, яке відбулося у 1955 році, утворилася Воєводська та міська публічна бібліотека. У 1958 році ці дві інституції розділили. У 1965 році Воєводська публічна бібліотека отримала статус наукової бібліотеки. Після адміністраційних змін у 1975 році бібліотеки знову об'єднали. У 1990 році на підставі “Закону про місцеве самоврядування” відбувся поділ публічних бібліотек на державні (воєводські) та місцевого самоурядування (міські, бібліотеки гмін та міські й гмін). В 1993 році, за розпорядженням краківського воєводи, бібліотека отримала назву Воєводської публічної бібліотеки у Кракові та отримала новий статут, а з 1996 р. знаходиться в історичній будівлі на вулиці Райській.

У 1999 році Воєводська публічна бібліотека в Кракові стала установою місцевого самоврядування – центральною публічною бібліотекою для Малопольського воєводства.

Siedziba Biblioteki

W okresie średniowiecza teren, na którym stoi obecny budynek Biblioteki, znajdował się poza murami miejskimi i pozostawał niezabudowany do połowy XV w., do momentu, kiedy w pobliżu klasztoru oo. Karmelitów rozwinęła się jurysdyka miejska Garbary (w 1791 r. włączona w granice administracyjne Krakowa). W połowie XVI w. w jej obrębie została wytyczona bezimienna ulica, która na początku XIX w. nazwana została ul. Dolną, a w 1850 r., od położonego w pobliżu ogrodu rozrywkowego Raj (obecnie teren zakładów tytoniowych), nazwana została ulicą Rajską.

W tym też okresie władze austriackie rozpoczęły przekształcanie Krakowa w miasto-twierdzę, co wiązało się m.in. z koniecznością budowy odpowiedniej liczby koszar dla powiększającego się garnizonu. Największe z nich, koszary przeznaczone dla piechoty, postanowiono wybudować wzdłuż ulicy Rajskiej. Zostały one wzniesione w latach 1860-1862 według pochodzącego z 1858 r. projektu Feliksa Księżarskiego, wybitnego krakowskiego architekta, autora również m.in. projektu budynku Collegium Novum Uniwersytetu Jagiellońskiego.

Zaprojektowane przez Księżarskiego monumentalne koszary, rozciągające się na prawie całej długości ulicy Rajskiej, powstały według projektu linearnego. W chwili ukończenia budowy były największym (230 m długości) – po zamku królewskim na Wawelu – budynkiem w Krakowie. Projekt, mimo przeznaczenia pomieszczeń dla potrzeb żołnierzy piechoty, nawiązywał do ówczesnego wzorca francuskich koszar kawaleryjskich. Prosta, dwupiętrowa bryła budynku nakrytego dwuspadowym dachem została urozmaicona i ożywiona poprzez ryzality zwieńczone pierwotnie „gotyckimi” szczytami. W ryzalicie głównym mieściła się klatka schodowa i dwie sale, w ryzalitach bocznych niewielkie mieszkania dla rodzin wojskowych. Całość kompozycji elewacji frontowej została podporządkowana ryzalitowi środkowemu, architekt nadał budowli surowy i monumentalny wyraz, harmonizujący z jego pierwotną funkcją. Zewnętrzna elewacja obiektu pozostała do dnia dzisiejszego praktycznie niezmieniona (zniknęły „gotyckie” szczyty), większe przebudowy nastąpiły wewnątrz budynku, zwłaszcza po 1996 r. w związku ze zmianą przeznaczenia budowli i adaptacji jej pomieszczeń do potrzeb bibliotecznych (m.in. w latach 2007-2010 przekształcenie poddasza w III piętro).

Do momentu upadku Austro-Węgier koszary przy ulicy Rajskiej nosiły nazwę Koszar Franciszka Józefa (Franz Josef Kaserne) i zajmowane były przez 56. pp. W październiku 1918 r. przejęte zostały przez rodzące się Wojsko Polskie i przemianowane na Koszary Tadeusza Kościuszki. W okresie międzywojennym stacjonował w nich 5. batalion telegraficzny (łączności). Po zakończeniu II wojny światowej militarny charakter budynku został utrzymany, do roku 1989 użytkowały go różne jednostki Ludowego Wojska Polskiego, na początku lat 60. stał się on siedzibą krakowskiego pułku Obrony Terytorialnej Kraju (OTK). Po zakończeniu trwającego od 1989 r. procesu likwidacji formacji OTK budynek przekazano władzom cywilnym, które w 1996 r. postanowiły przenieść do niego z ulicy Brackiej siedzibę Wojewódzkiej Biblioteki Publicznej w Krakowie.

Z długiej militarnej historii budynku na Rajskiej trzeba przypomnieć fragment związany z okresem walk o niepodległość Polski w latach 1918-1920. Tu mieścił się od listopada 1918 r. roku główny na terenie miasta punkt werbunkowy do WP, stąd wyruszyły na odsiecz oblężonemu przez Ukraińców Lwowowi pierwsze regularne oddziały polskie, tu też sformowano kilka innych jednostek bojowych, które wzięły aktywny udział w walkach o granice państwa (m.in. ochotniczy 2. batalion harcerski). W militarnej historii budynku nie brak jednak i cywilnych akcentów, m.in. w latach międzywojennych na placu przylegającym do koszar tworzono w zimie naturalne lodowisko, na którym trenowała powołana w 1927 r. sekcja hokejowa klubu sportowego „Cracovia”.

------------------------------------------------------------------

Будівля Бібліотеки

У середньовіччі територія, на якій сьогодні стоїть будівля бібліотеки, знаходилась за мурами міста і залишалася незабудованою до середини XV ст., допоки поблизу монастиря Кармелітів заснували муніципальну юрисдикцію Гарбари (включена до адміністративних кордонів Кракова в 1791 році). У середині ХVІ століття в її частині була створена безіменна вулиця, яку на початку ХІХ століття називали Дольною, а з 1850 року – Райською, адже вона знаходилась поблизу саду розваг «Рай» (нині тютюнова фабрика).

У ті часи австрійська влада розпочала перетворення Кракова на місто-фортецю. Через це з’явилась теж необхідність побудувати відповідну кількість казарм для гарнізону, що зростав. Найбільші казарми призначалися для піхоти, було прийняте рішення побудувати їх вздовж вулиці Райської. Казарми звели в 1860-1862 роках за проєктом Фелікса Ксенжарського з 1858 року. Ксенжарський був видатним краківським архітектором, автором, серед інших, проєкту будівлі “Collegium Novum” Ягеллонського університету.

Монументальні казарми за лінійним проєктом Ксенжарського простягалися майже на всю довжину вулиці Райської. Це була найбільша за довжиною будівля у Кракові (230 м) на момент її зведення, після Королівського замку на Вавелі. Приміщення були призначені для військових потреб піхоти, вони були схожі на тогочасний приклад французьких кавалерійських казарм. Просту двоповерхову будівлю, накриту двосхилим дахом, урізноманітнили й оживили ризаліти, увінчані “готичними” щипцями. У головному виступі знаходилась сходова клітка і дві великі кімнати, натомість у бічних – невеликі помешкання для родин військових. Вся композиція фасаду була підпорядкована центральному ризаліту, архітектор надав будівлі суворого і монументального вигляду, що гармоніює з його первісною функцією. Зовнішній фасад будівлі майже не змінився до наших днів (зникли “готичні” щипці), однак всередині відбулися більші реконструкції. Особливі зміни настали після 1996 року у зв’язку зі зміною цільового призначення будівлі та пристосуванням її приміщень для бібліотечних потреб (також у 2007-2010 роках мансарду перебудували у третій поверх).

До моменту падіння Австро-Угорщини казарми на вул. Райській називались “Казармами Францішка Юзефа (Franz Josef Kaserne)”. У жовтні 1918 року вони перейшли до Війська Польського, їх перейменували на “Казарми Тадеуша Костюшка”. У міжвоєнний період там знаходився 5 батальйон телеграфного зв'язку. Після закінчення Другої світової війни будинок зберіг свій мілітарний характер, до 1989 року його використовували різні підрозділи Народного польського війська, а на початку 1960-х років він став резиденцією Краківського полку Територіальної оборони країни. Після завершення процесу ліквідації Територіальної оборони країни, що тривав від 1989 року, будівлю було передано цивільній владі, яка в 1996 році вирішила перенести до неї Воєводську публічну бібліотеку в Кракові, що раніше була розташована на вул. Братській.

З тривалої мілітарної історії будинку на Райській варто згадати фрагмент, пов'язаний з періодом боротьби за незалежність Польщі в 1918-1920 роках. З листопада 1918 р. саме тут розташовувався головний пункт набору до Війська польського, звідси перші регулярні польські відділи вирушили на допомогу обложеному українцями Львову, тут було сформовано кілька інших бойових частин, які активно брали участь у боях за державні кордони (наприклад, 2-й скаутський батальйон добровольців). У військовій історії будівлі є й цивільні акценти, для прикладу, в міжвоєнний період взимку на прилеглій до казарми площі було створено природну ковзанку, де тренувалася хокейна секція спортивного клубу «Cracovia», створеного у 1927 році.